хоч
I хоча́, спол.
1. допустовий . Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словоспол. незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним. || Уживається з протиставними спол. а, але, та, проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні. || Уживається перед словом або зворотом із допустовим значенням у простому реченні.
2. допустовий , з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось. || У поєднанні з част. би, б пов'язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися.
• \[А, та\] хоч би й (хоча́ б і) ... — поєднуючись із дієсловами мин. ч., виражає припущення.
3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне.
4. протиставний . Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за знач. сл. однак, проте, але і т. ін.
5. тільки хоч. Відповідає за знач. єднальному спол. "і" при переліку. II хоча́, част.
1. видільна . Вирізняє один із членів речення за ознакою допустовості; близька за значенням до слів: принаймні, в усякому разі.
2. тільки хоч, обмежувально-видільна . Близька за знач. до сл. тільки, лише.
3. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за знач. до сл. навіть, хай навіть. || У …
Начните вводить слово: