со́тник
-а, ч. , іст.
1. В Україні у 16-18 ст. – особа, яка очолювала сотню (у 5 знач. ) , обиралася спершу козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем.
2. Те саме, що сотенний 2).
3. Особа, яка очолювала сотню в давньоруському війську, а також у стрілецьких військах Московської держави у 16-17 ст.
4. Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та кінноті періоду громадянської війни.
Начните вводить слово: