син
-а, ч.
1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. || Ласкаве звертання батьків до сина. || перев. мн. , у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів.
• Ба́тьків син — син порядних батьків; спадкоємець батька.
• Блу́дний син — людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини.
• Бо́жий син — за християнським віровченням – Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина, Бога – Духа Святого.
• Вра́жий (су́чий, чо́ртів і т. ін.) син — а) уживається як лайка; б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось; в) уживається для вираження здивування; г) уживається для вираження захоплення.
2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління.
3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика.
4. перен. , рідко . Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків.
5. заст. , перев. у звертанні . Людина чоловічої статі щодо свого духівника чи особи духовного сану.
6. з означ. , заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану.
7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності. || Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь. || перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки. || Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін. || Поборник, служитель, представник чогось.
• Син приро́ди — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навичок, близька до природи.