мо́ва
-и, ж.
1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки.
2. Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. || Різновид цього комбінування у процесі вираження думок, якому властиві ті або інші характерні ознаки.
• Амо́рфні (ізолю́ючі) мо́ви — мови, що не мають форм словозміни.
• Держа́вна мо́ва — офіційно визнана і прийнята для спілкування у державних установах та армії, у спілкуванні між юридичними особами.
• Інозе́мні мо́ви — мови, якими спілкуються в іноземних країнах, за кордоном.
• Матери́нська мо́ва (матери́нка) — мова, якою спілкуються переважно з батьками, в окремій сім'ї.
• Ме́ртва мо́ва — мова, яка історично зникла із вжитку в регіонах, де нею користувалися (латина, давньогрецька, давньоруська та ін.).
• Націона́льна мо́ва — мова, якою спілкуються представники однієї національності.
• Части́на мо́ви — граматична категорія слів, об'єднаних спільністю значення, форм і синтаксичної ролі.
3. Мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити.
• Езо́півська мо́ва — замаскований спосіб вираження думок з недомовками й натяками. (Від імені давньогрецького байкаря Езопа).
4. Те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови. || Розмова, бесіда. || Звуки розмови. Вести мову . Знаходити спільну мову .
5. Публічний виступ на яку-небудь тему; промова.
6. тільки одн. , чого , яка , перен. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути засобом спілкування.
7. У системах обробки інформації – природна або штучна знакова система для передачі інформації.…
Начните вводить слово: