край
I -ю, ч.
1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець ( див. кінець I 1)). || Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. || Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця.
• Пере́дній край військ. — найближча до супротивника лінія оборони.
• Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.) — а) не повністю, трохи чути; б) між іншим, мимохідь, випадково чути.
• Че́рез край — понад міру.
2. розм. , рідко . Те саме, що шматок .
3. чому . Закінчення, припинення якоїсь дії, стану. || кому і без додатка . Закінчення життя; смерть. || у знач. присудк. сл. Усе закінчено.
4. рідко . Те саме, що країна 1), 2).
• Рі́дний край — Батьківщина, вітчизна.
5. Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона. || тільки мн. , у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживав, з якої хтось походить.
6. Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в Росії та Казахстані. Алтайський край .
• Без кра́ю — а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний; б) який безконечно триває; необмежений (у часі); в) безмежно (в просторі); г) постійно, безперервно; ґ) дуже, надзвичайно; д) у дуже великій кількості.
• До \[са́мого\] кра́ю — а) цілком, зовсім, гранично; б) до межі, після якої продовження дії неможливе; далі нікуди.
II прийм. з род. в. Указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого; біля, коло.
Начните вводить слово: