душа́
-і́, ж.
1. Внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями. || За релігійними уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини.
• Відво́дити ду́шу — а) ділитися своїми переживаннями, думками; б) задовольняти яке-небудь сильне бажання.
2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. || Людина як носій тих чи інших рис, якостей. || Почуття, натхнення, енергія. || Про людину з прекрасними рисами характеру.
3. розм. Про людину (найчастіше за визначення кількості).
• Ні душі́ — абсолютно нікого; пусто.
• Стоя́ти над душе́ю — надокучати присутністю, невідступним переслідуванням і т. ін.
4. перен. , чого . Основне в чому-небудь, суть чогось. || Центральна фігура чого-небудь.
5. розм. Заглибина в нижній передній частині шиї.
• В одну́ ду́шу — настійливо, наполегливо.
• \[Не\] до душі́ — \[не\] подобатися.
• Душа́ в ду́шу — а) у повній згоді, дружно; б) відверто, щиро.
• Від душі́ — дуже щиро, від усього серця.
• Не йде на ду́шу — не хочеться їсти, робити що-небудь.
• Не ма́ти за душе́ю — не мати нічого, ніякої власності, коштів.
Начните вводить слово: