боя́рин
-а, ч.
1. іст. У Росії до Петра 1 – особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. || У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя.
2. етн. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником на весіллі; шафер.
Начните вводить слово: