і
I невідм. , с. Дванадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "і".
• Ста́вити (поста́вити) кра́пку (крапки́) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення.
II
1. (й), спол. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.
1. Поєднує однорідні члени речення. || Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь. || З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову. || Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.
2. Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: а) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі. || Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків.
3. Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.
2. перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням. || Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників). Id: І так да́лі (і т. д.); І таке́ і́нше (і т. ін.); І поді́бне (і под.) — у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. 3 приєднувальний…
Начните вводить слово: