а
I невідм. , с. Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука "а". II
1. спол. протиставний.
1. Поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки; із част. не ( сполучення не ..., а або а не). Поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим.
2. Поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак.
3. Поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки. Поєднує підрядне допустове речення з головним.
2. зіставний. Поєднує члени речення або й цілі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значенням наближається до тим часом, водночас.
3. приєднувальний.
1. Приєднує нові речення або члени речення за послідовного викладу думок, опису ряду предметів чи явищ.
2. У сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послідовністю. Поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі.
3. Приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку. Приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення. Приєднує вставні слова або речення у такому самому значенні, у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може, тим більше, головне, по-друге та ін . Приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку. Приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. тому, через те, отж…
читать дальше