і
I невідм. , с. Дванадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "і".
• Ста´вити (поста´вити) кра´пку (крапки´) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення.
II
1. (й), спол. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.
1. Поєднує однорідні члени речення. || Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь. || З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову. || Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.
2. Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: а) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі. || Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків.
3. Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.
2. перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням. || Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників). Id: І так да´лі (і т. д.); І таке´ і´нше (і т. ін.); І поді´бне (і под.) — у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. 3 приєднувальний.
1. Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні.
2. Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні. || Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше.
3. Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну чи біблійну розповідь).
4. приєднувально-підсил. , у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні та окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.
5. допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч. III (й), част. підсил.
1. Уживається для підкреслення, вирізнення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (же).
2. Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні. || Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували.
3. Уживається в значенні, близькому до частки навіть.
4. Уживається в значенні, близькому до часток теж, також.
5. Уживається в значенні, близькому до частки вже.
6. Уживається в значенні, близькому до частки ще.
• І (й) так — без того.
IV ( нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг. Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін.